| Пластична драма
(Автор і режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Олександр Бєльський)
Настільки довго тривала ніч, що перший промінь світла, що впав на Землю, викликав потрясіння і хаос у душах людей. Невгамовне відчуття спраги оволоділо ними. Круг світла розімкнувся і зімкнувся знову. І тільки відчуття спраги, як в спекотній пустелі, знову і знову переслідувало їх. Зміст вищесказаного, в нашому розумінні , найбільш ємко виражає відчуття епохи на зламі історії могутньої держави. В одних і тих же обличчях герої трагіфарсу представляють декілька поколінь теперішнього і минулого часу, звертання до якого – єдиний міст, по якому можна пройти у майбутнє, переосмислити те, що пережите і морально вдосконалити себе. Олександр Бєльський |
«Ваша вистава – це потік свідомості, екзентаційна наскрізна тема.. Це надзвичайно дуже серйозна робота і вона для мене дуже близька до абсурдитської драматургії, з якою неймовірно складно працювати. Тому що ви говорите не просто про буття людини, про страждання її. Для мене в цій виставі головний герой, не проговорюваний, але наскрізний, – це біль, людський біль. Власне тому стільки питань виникають в цій виставі і прекрасно, що в них немає відповідей, що вистава не дидактична, що в ній є натяки на те, хто винен. Вона вся зосереджена на експресії болю і, мабуть, це якраз те, що її робить абсолютно сучасною, якщо молодий глядач, який приходить в зал і не здатен розгорнути ці історичні ретроспективи, то відчуття болю сидить в кожному з нас, навіть в маленької дитини. Ваша вистава напружена, а після неї добре. Чому? Тому що вона працює – відеоряд, тема, персонажі…вони болісні. Але вистава виконує цей механізм, так звана «праця з травмою», вона містить в собі психотерапевтичний ефект, не вразливий, не спеціальний і глядач виходить очищеним.
Я думаю, це тому що всі чотири персонажі, які присутні, вони для мене теж не пов’язані з історичними періодами. Це типи з простого життя, з різних частин життя, прекрасно, що вони всі різні , вони всі дуже індивідуалізовані і водночас типізовані. Всі актори неймовірно наповнені, у Вас працює все тіло, від кінчика пальців. І прекрасно, що це поліфонія, що немає ситуації, що в них зав’язуються якісь стосунки, потім рвуться, потім перетворюються у зовсім інший формат. І це дає такий об’єм, стереофонію, що власне дає потік життя, і людей, які в цьому житті тривають. І те, що їм так погано, як на мене, їх біда, яка заключна в слові – «Дайте!». Бо поки людина просить: «Дайте!», доти вона буде нещасною, доти вона буде «прохачем». Це власне питання: «Скільки будемо просити?».
Ви маєте чудових акторів, але ваш Старий у виконанні Павла Михайлюка, для мене це був окремий образ «маленької» людини. Він надає виставі особливої трепетності, людяності. У вас ідеально витриманий ансамбль. Кожен актор-персонаж у виставі – це окрема історія, яку ви тримаєте.
Я дуже вам дякую і коли знову ідеш до Вас, то розумієш, що знову буде розмова про щось глибоке, виношене і це дорогого коштує.»
Майя ГАРБУЗЮК, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Франка, головний редактор журналу “Просценіум”, кандидат мистецтвознавства, м. Львів
2018р. – ДИПЛОМ номінанта І Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» (GRA) за виставу «Спокушені спрагою» (Київ)
2019р. – ДИПЛОМ ХХІ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії-2019» в номінації «Краща режисура» за виставу «Спокушені спрагою» (Херсон)